Османська імперська архітектура

Османські палаци

Палац Топкапи. Розташований на історичному півострові Стамбула, у сучасному районі Султанахмет, палац Топкапи понад 400 років слугував за головну резиденцію та адміністративний штаб Османської імперії. Палац Топкапи був побудований з 1459 до 1473 р., відразу після завоювання Константинополя (у 1453 р.). Спочатку палац слугував за адміністративний штаб імперії, поки не був побудований у XVI столітті Гарем. Пізніше, коли був доданий Гарем, імператорська сім’я також переїхала до палацу. Архітектурне планування палацу з чотирма дворами та одним гаремом було організовано відповідно до ієрархічного порядку, зі збільшенням обмежених привілеїв та вищою безпекою під час просування по дворах.

Долмабахче Сарайї (Dolmabahçe Sarayı), який знаходиться на європейському узбережжі Босфору, після завоювання Стамбула спочатку був королівським садом. Пізніше, в XVII столітті, султан Ахмед I та його наступник Султан Осман II розширили сад, просто засипавши узбережжя моря, отже, територію почали називати «насипним садом», що є буквальним значенням слова «dolmabahçe» («долмабахче»). Сучасний неокласичний палац був зведений пізніше, в XIX столітті, султаном Абдул-Меджидом, який доручив побудувати його відомим архітекторам Стамбула з родини Байланів. Пізніше Абдул-Меджид залишив палац Топкапи і разом з імператорською родиною переїхав до Долмабахче.

Родиною Байланів у Стамбулі у XIX столітті було побудовано також багато палаців та крамниць. Палаци Бейлербей, Чираган та Йилдиз — це вражаючі зразки архітектури неоосманського стилю, побудовані цією вірменською родиною, і всі вони підкреслювали поєднання східних рис зі стилями італійського та французького мистецтва епохи Відродження.

Османські мечеті. Зразки османських мечетей найяскравіше представлені імператорськими мечетями, здебільшого завдяки діяльності у XVI столітті відомого архітектора Сінана. Ці мечеті, побудовані на замовлення імператорів, вирізняються сліпучою красою і є більш розкішними, ніж сучасні мечеті; також, як правило, вони мають додаткові мінарети, прикрашені балкончиками на мінареті (şerefe), де муедзин закликає до молитви; величний двір (avlu); і, найголовніше, султанське ложе (hünkar mahfili) — особливе місце для відпочинку султана, захищене від публічних поглядів. Найдивовижніші зразки султанських мечетей — це Сулейманіє, Султанахмет, Міхрімах Султан, мечеть Фатіх та Мечидіє.

Османська житлова архітектура. Незважаючи на те, що османська цивільна архітектура має найрізноманітніші форми та споруди завдяки значним просторам імперської території, найбільш стилістично виразні зразки, які ми можемо побачити сьогодні, знаходяться у Шафранболу, Бейпазари, Амасьї та Стамбулі.

Османські будинки, які ми бачимо сьогодні, насправді походять з кінця XVI століття, коли міська еліта здобула владу у містах. Їх можна розглядати як синтез етичних міркувань, що стосувався вищих класів, які жили в османських містах. Ці будинки характеризуються особливим відкритим плануванням на рівні землі, завдяки якому вулиці були поєднані з дворами або садами, що впливало на загальну архітектуру вулиць, на відміну від західних міст. На фасадах будинків важливими елементами були вікна. Хоча вікна на нижніх поверхах були невеликими та закріпленими залізними або дерев’яними ґратами через їхню близькість до громадських вулиць, верхні поверхи, як правило, були прикрашені вікнами, що значно виступали над нижніми поверхами, а також вони були покриті ґратами або віконницями, завдяки чому зберігалась приватність і водночас пропускалось світло та забезпечувалась видимість назовні. Будівельні матеріали варіювались залежно від регіону відповідно до клімату, але, як правило, використовувалось поєднання деревини та каменю. Оскільки будинки були споруджені відповідно до османської ісламської культури, приватність була головною концепцією, яка формувала внутрішній план цих помешкань, де часто спільно проживали три покоління. Культура зумовлювала використання підлоги, кушеток та кімнат гаремлік (лише для жінок) або селамлік (лише для чоловіків). Найважливішим аспектом було те, що кімнати мали кілька чітких характеристик, включаючи симетричні декорації на стелі із центральним фокусом, конічний камін, ніші та вбудовані меблі.