Архітектурні конструкції та техніки

Кундекарі (Kündekari)

Вперше цей стиль виник у XII столітті у період правління династії Сельджуків, а пізніше широко використовувався османами. Кундекарі (kündekari) — це складна техніка дерев’яної мозаїки, історія якої налічує понад 800 років. Історично техніка кундекарі використовувалась при будівництві мечетей, виготовленні дверей, меблів, віконниць або дверей шафи, для прикрашання інтер’єру, але сьогодні ця техніка також популярна. Без використання будь-якого клею або цвяхів шматочки у формі півмісяця, а також шматочки восьмикутних, шестикутних, прямокутних і трикутних геометричних блоків та кілевих брусків з’єднуються між собою, створюючи цілу конструкцію, яка є надзвичайно зносостійкою. Найкращі зразки техніки кундекарі можна побачити в різних мечетях сельджуцького періоду, таких як мечеть Алааддіна в Коньї та мечетей Улу Біргі, Аксарай, Малатья та Сіїрт.

Традиційні столярні вироби в архітектурі

Дерев’яна архітектура є поширеною в Північній Туреччині, де деревини досить багато. Хоча існує безліч технік, чанті (çantı) — один з найдавніших методів будівництва, за допомогою якого дерев’яні конструкції зводилися без використання цвяхів.

Кумба (сumba)

Однією з найбільш характерних особливостей традиційних турецьких будинків є кумба (cumba), тобто вікно або балкон, що виступає з верхніх поверхів. Завдяки цій особливості будинки, нависаючи над вулицями, ставали унікальним чином взаємопов'язані з ними. Оскільки релігійна культура цінувала конфіденційність і це впливало на традиційні архітектурні стилі, кумба стала важливим аспектом повсякденного життя не лише жінок, які, як правило, проводили багато часу у своїх будинках, але й усіх членів родини, оскільки нависаючі вікна і балкони давали можливість тим, хто знаходився в приміщенні, спостерігати за вулицею, але перехожі не могли бачити мешканців будинку. У деяких місцях із таких отворів опускали кошики для місцевих торговців, щоб вони поклали хліб та іншу їжу, завдяки чому можна було анонімно купувати різні товари. Таким чином, кумба виконувала як захисні, так і практичні функції.

Керамічна ізнікська плитка

Ізнікська керамічна плитка, названа на честь історичного міста Ізніка у Бурсі, демонструє палітру насичених кольорів: від відтінків синього до зеленого та червоного. Хоча традиція виготовлення керамічних виробів сягає часів правління династії Сельджуків у XIII столітті, найінтенсивніший розвиток цієї галузі був у XVI столітті, особливо в Ізніку, завдяки чому керамічні вироби були названі на честь міста. В османських документах ізнікську плитку також називають «чіні» (Çini). Традиційна османська плитка й ізнікська кераміка задовольняли смаки місцевої еліти і, звичайно, імператорської родини, яка прагнула отримати нові предмети розкоші. Вони також широко використовувались у мечетях та павільйонах. Від арабескових композицій до натуралістичних зображень — зміни стилів супроводжувалися зміною кольорової палітри. Поєднання простого синього та білого кольорів поступилося місцем різним відтінкам синього, а згодом почали домінувати яскраві кольори: зелений, фіолетовий та червоний. Сьогодні ізнікська плитка високо цінується провідними музеями та колекціонерами з усього світу.