Місцеві архітектурні стилі

Босфорські ялі — особняки на узбережжі

Сьогодні словом «ялі» (Yalı), що у перекладі означає «розташований на березі», називають прекрасні прибережні особняки на березі Босфору у Стамбулі. Хоча традиція будівництва ялі в Стамбулі розпочалася в XVIII столітті, кількість ялі швидко зростала після реформи Танзімат у XIX столітті, коли султан Абдул-Меджид переїхав у палац Долмабахче, другий після Топкапи палац, що знаходився на березі Босфору. Ці особняки на набережній, що традиційно використовувалися як дачні будинки для міської еліти, були унікальним чином пов’язані з рікою: вони були побудовані безпосередньо біля води і мали причали для човнів. Якщо не враховувати розташування у безпосередній близькості до набережної, ці будівлі мали дуже подібне архітектурне планування, як і інші особняки чи павільйони. Сьогодні вздовж берегів Босфору є 620 ялі. Найкраще їх можна роздивитися під час екскурсії по Босфору на човні.

Егейський регіон: поєднання елементів каменю та дерева (Фоча, Алачати, Айвалик)

У північній частині Егейського узбережжя Анатолії цивільну архітектурну спадщину можна віднести до XIX століття. Збудовані в багатокультурних традиціях будинки — це, як правило, двоповерхові кам’яні споруди.

Бодрум: побілені будівлі

Бодрум, розташований на західному узбережжі Анатолії, у провінції Мугла, має унікальний архітектурний стиль, який значно відрізняється від стилю інших районів Анатолії та Османських Балкан. Географічні особливості, незначною мірою пов'язані з віддаленими від берега частинами країни, проте подібні до географічних особливостей островів Егейського моря, зумовлюють виникнення конкретних архітектурних форм. Природне середовище також значною мірою призводить до особливого вибору матеріалів, техніки та стилю, що використовуються під час спорудження традиційних будинків на території Бодрума. Наприклад, білий колір завдяки фарбуванню чистим вапном — найяскравіша характеристика бодрумських будинків, але фактично вибір цього матеріалу зумовлений необхідністю підтримувати прохолоду в приміщеннях.

Джумаликизик

Джумаликизик, розташований у провінції Бурса, представляє собою один з найкращих зразків сільської архітектурної спадщини найдавніших бейликів (князівств) Османської династії. Зазвичай будинки мають два-три поверхи і побудовані шляхом поєднання дерева та каменю. На першому поверсі використовуються галькові і дерев’яні стіни, внутрішній дворик та перший поверх унікальним чином поєднані з брукованими кам’яними вузькими вуличками. Другі поверхи своїми яскравими кольорами додають чарівності вузьким середньовічним вуличкам.

Балат

Одним з найбільш колоритних, але найстаріших районів Стамбула є Балат — Фенер. Це відомий район Стамбула, де співіснують єврейська, анатолійська, грецька (ромська), турецька та болгарська культури. Приблизно з XIII століття таке поєднання сприяло появі неповторних автентичних архітектурних стилів, осередком розвитку яких стали знамениті міські стіни Стамбула V століття. Окрім відомих релігійних будівель, таких як Болгарська православна церква, церква Богоматері Монгольської, синагога Ахріда, вірменська церква Сурп Хресдагабет (Surp Hresdagabet), мечеть Хазрат Джабір, Грецький патріархат Фенера і собор Святого Георгія, район також відомий завдяки неповторній архітектурі житлових приміщень, що датуються XIX століттям. Хоча оригінальна дерев’яна архітектура поступилася місцем кам’яній кладці, а згодом і бетонним будівлям, здебільшого через пожежі, є ще багато старовинних споруд, якими можна помилуватися. Терасові будівлі, датовані XIX століттям, розташовані на вузьких та довгих переходах і мають виходи на балкони на верхніх поверхах.

Каппадокія

Каппадокія — один з найцікавіших районів не тільки у Туреччині, але, мабуть у всьому світі. Деякі місця вражають красою свого неповторного ландшафту. Внаслідок вулканічної діяльності вся територія була вкрита вулканічними уламками та попелом, внаслідок чого утворився туф — натуральний камінь вулканічного походження. Ця м’яка пластична скеля була розмита повенями річки Кизил-Ірмак та зруйнована вітром, внаслідок чого утворилися цікаві природні форми. Оскільки туф є м’яким каменем, його легко обробляти, тому люди використовували цю особливість, щоб висікати у скелях печери та будівлі, і заселяли цю територію протягом тисяч років. Туф забезпечує прекрасну ізоляцію, вимагає менше інженерних навичок (оскільки потрібно просто вирізати величезний камінь) і менше кропіткої праці. Люди використовували ці вирізьблені в скелі печери не лише як помешкання, але також як сховища та підземне житло, щоб сховатися від своїх ворогів.

Цей район був густо заселений у VI–VIII століттях, і тут було побудовано сотні підземних житлових будинків. Під час розкопок кургану Ашикли-Хююк (Aşıklıhöyük), що належав до періоду неоліту, відсутність каменів у знайдених будинках змусила вчених замислюватися, чи могли використовувались подібні споруди також у період неоліту. Очевидно, що Каппадокія була найбільш густо заселена в період з IX до XII століття н. е. Місцеві жителі, намагаючись сховатися від набігів ворогів, вирушали до цієї місцевості. Вони побудували сотні церков, монастирі просто неба, села і навіть цілі підземні міста. З цього періоду все ще збереглися красиві настінні розписи. Туфові породи швидко розмиваються і перетворюються на дуже родючий ґрунт, що ідеально підходить для сільського господарства, а долини в цей період були рясно засаджені виноградниками. Іншим цінним надбанням району були голубники, побудовані для отримання голуб’ячого гуано, що є чудовим добривом. За останні роки для задоволення потреб туризму кам’яні будинки перетворені на бутик-готелі, які пропонують дивовижно красиві номери в печерах.

Харран

Місто Харран, розташоване у південно-східній частині Туреччини, у провінції Шанлиурфа, знаходиться на рівнині між стародавніми річками Євфратом і Тигром. Місцева архітектура вражає не тільки звичайних відвідувачів, але й архітекторів завдяки своїм унікальним куполоподібним будинкам. Хоча ці будинки датуються ще III тисячоліттям до н. е. та часами месопотамської цивілізації, сучасні будівлі були споруджені на початку XX століття після того, як розпочалися археологічні розкопки. Місцеві жителі навчились будувати споруди з куполами завдяки давнім архітектурним зразкам, а також зібраним з руїн матеріалам. Оскільки основними матеріалами являються глина, саман та глиняна цегла, які є багаторазовими у використанні, будинки вважаються «гнучкими», «багаторазовими» й «екологічно чистими», однак їх потрібно щороку оновлювати.

Мардін

У південно-східному регіоні Туреччини Старий Мардін, розташований на похилій місцевості з видом на Месопотамську рівнину, — це одне з найвідоміших історичних міст Туреччини. Через місцевий клімат — спекотні та бездощові літні дні, а також холодну та сніжну зиму — камінь широко використовувався як основний будівельний матеріал. Будинки складаються з кімнат та ейванів (ейван (eyvān) — це велика склепінчаста зала, що закрита з трьох боків, а з четвертого боку має вихід до подвір’я). Використання ейванів — один з найхарактерніших елементів цих будівель. Відкриті простори, такі як внутрішні дворики, огороджені стінами, які відмежовують споруди від вулиць. Складна форма будинків, піднятих на терасах, створює органічний і візуально цікавий ландшафт місцевості.

Східна частина Чорноморського регіону (Різе — Артвін)

На сході Чорноморського регіону переважають стрімкі гори, що піднімаються практично від берегової лінії. Цей виразний ландшафт глибоко позначився на традиційній народній архітектурній спадщині регіону. Села тут важко описати стороннім через розрізнене розташування будинків над пагорбами. Будинки так розташовані не тому, що люди уникають одне одного, а з тієї причини, що вони обирали найкраще місце для помешкання поруч із земельною ділянкою, яку обробляли. Незважаючи на те, що в інтер’єрі цих будинків переважає дерев’яне оздоблення, у регіоні існують деякі відмінності щодо матеріалів для зовнішнього оформлення. Хоча у напрямку далі на схід, наприклад у Шавшаті, будинки традиційно будувались повністю з дерева, у Трабзоні чи Різе можна спостерігати різні архітектурні техніки, такі як гоз долма (göz dolma) та мускалі долма (muskalı dolma). Обидві ці техніки (слово «долма» буквально означає «заповнення») можна описати як заповнення проміжків між дерев’яними рамами камінням або іншими матеріалами.

Кастамону

Місто Кастамону розташоване в північно-східній частині Туреччини, а його архітектурна спадщина поєднує риси будівельних традицій Стамбула та Центральної Анатолії. Це були переважно 3-поверхові будинки з 6 кімнатами, споруджені відповідно до османського стилю, де проживали разом три покоління. В якості основних будівельних матеріалів використовувалось поєднання деревини, кам’яної та глинобитної цегли. Автентичні трикутні карнизи, а також використання першого поверху як житлової площі є особливістю, що відрізняє ці будинки від інших османських приватних резиденцій.

Карс

Карс, розташований у північно-східній частині Туреччини, має унікальну історію та багату архітектурну спадщину. До сьогодні збереглися багато цінних архітектурних пам'яток Карса, серед яких є споруди, що датуються X–XIX століттями. Прекрасні зразки балтійської кам’яної кладки з безліччю неокласичних будівель у європейському стилі у поєднанні з особливостями модерну були споруджені з відомого місцевого базальтового каменю. Двоповерхові будівлі мають орнаментовані фасади з вирізьбленою аркою та бутовою кладкою на бокових та задніх стінах. Фасади будівель також прикрашають шикарні балкони із залізними перилами та виступаючими оздобленнями у формі тварин.